Короткий опис(реферат):
UK: Вступ. У 2000 році була опублікована стаття Ю. І. Дуброва в журналі «Вісник НАН України» «Наука як система, що самоорганізується», де показано, яким чином впливають застосовувані в нашій країні «заохочення» вченого на науковий рівень його роботи. Однак нині змінилися деякі вимоги до подання науково-дослідницьких робіт, які можна розглядати як підміну законних вимог на ті вимоги, які, на нашу думку, можна розглядати як провокацію хабара. Аналізу цього питання присвячено нашу статтю. Основна частина. У науці є дві форми заохочення: матеріальна і моральна. Ми можемо стверджувати, що така форма заохочень стимулює розвиток науки в рамках накладених на неї обмежень. Наведена праця базується на використанні аналізу взаємодії частин наукових праць, які висвітлюють вплив заохочень або покарань на рівень наукової роботи. Для цього використовуються мова теорії катастроф, принципи соціології, дисипативних систем, більярдної задачі Лоренца. Розглянуто три можливі стани науки з урахуванням того, що керівним параметром постає шкала заохочень, яка змінюється за рахунок зниження вимог до рівня публікацій. Підтримка бажаного стану науки чутлива до можливих промахів у проведенні стратегії: будь-то зміна вимог до результатів наукової творчості, помилок в організації управління наукою або законодавчих змін її структури, що деформує поверхню відгуку так, що в разі впливу корупції вона перетворюється на площину. Підтвердженням цьому може бути відомий в теорії катастроф принцип крихкості хорошого. Принцип крихкості хорошого зберігається за будь-якого числа параметрів. Останнє, ймовірно, пов'язане з тим, що все хороше, як правило, відповідає кільком вимогам, всьому поганому досить однієї. Висновки. Науці належить роль однієї з надчутливих систем, здатних функціонувати в межах принципу крихкості хорошого.
