UK: Статтю присвячено дослідженню досвіду Європейського Союзу у впровадженні політики зеленого економічного зростання на регіональному рівні та можливостям його використання в Україні. У центрі аналізу – поєднання нормативно-фінансової архітектури ЄС (Європейський фонд регіонального розвитку, Когезійний фонд, Фонд справедливого переходу, програма REPowerEU) з інструментально-управлінською логікою (стратегії смарт-спеціалізації S3/S4, кластерні ініціативи, місійний підхід). Показано, що ефективність зелених трансформацій визначається не лише обсягами фінансування, а й здатністю регіонів інтегрувати ресурси у власні стратегії розвитку. Розглянуто чотири типи регіональних моделей: соціально орієнтовану (вугільні регіони Польщі, Греції, Іспанії), інноваційно-промислову (Емілія-Романья з акцентом на циркулярну економіку), ресурсно-біоекономічну (Північна Карелія, Фінляндія) та місійно-лідерську (регіони Швеції та Данії). Проаналізовано систему моніторингу та індикаторів, що охоплюють зайнятість, перекваліфікацію, частку відновлюваних джерел енергії, розвиток кластерів і динаміку приватних інвестицій. Визначено ключові ризики: затримки з підготовкою планів справедливого переходу, нерівність у доступі до ресурсів, конфлікт між екологічними та соціальними цілями, фрагментація інструментів, слабка участь бізнесу й громад. На основі досвіду ЄС сформульовано уроки для України: розробка регіональних «дорожніх карт» відновлення, інтеграція принципів смарт-спеціалізації, поєднання грантових і кредитних механізмів, створення регіональних обсерваторій для моніторингу, забезпечення балансу між екологічними та соціальними завданнями. Обґрунтовано, що зелений перехід може стати для України не лише екологічним, а й соціально-економічним проектом відновлення, що сприятиме інтеграції до європейського простору.
EN: The article is devoted to the analysis of the European Union’s experience in implementing green economic growth policies at the regional level and to identifying possible lessons for Ukraine in the context of post-war recovery and European integration. The concept of green growth is interpreted as the combination of economic development with environmental imperatives, where ecological restrictions act as a stimulus for innovation and diversification rather than as a barrier to progress. The European Green Deal, adopted in 2019, serves as the overarching framework that institutionalizes this approach, setting the goal of climate neutrality by 2050 and mobilizing financial and regulatory instruments to support regions in transition. A special emphasis is placed on the interaction between the EU’s normative-financial architecture and its instrumental-managerial logic. On the one hand, the architecture is represented by the European Regional Development Fund, the Cohesion Fund, the Just Transition Fund, and the REPowerEU initiative, which together provide financial resources and regulatory conditions for a green transition. On the other hand, the managerial logic is reflected in the evolution of Smart Specialisation strategies (S3 to S4), the formation of regional clusters, and the use of mission-oriented approaches that allow regions to translate resources into concrete projects and innovation ecosystems. The article analyzes different regional models that illustrate the diversity of approaches within the EU: the socially oriented trajectory of coal-dependent regions in Poland, Greece, and Spain; the innovation- and industry-driven circular economy model in Emilia-Romagna (Italy); the resource-based bioeconomy of North Karelia (Finland); and the missionoriented leadership approach of Swedish and Danish regions. Monitoring systems and indicators are considered not as technical tools only, but as mechanisms of accountability and trust-building, covering employment, reskilling, renewable energy deployment, cluster dynamics, and investment flows. The analysis identifies several structural risks that may undermine green growth at the regional level, including delays in approving territorial just transition plans, unequal access to EU resources, conflicts between environmental and social priorities, fragmentation of instruments, and insufficient participation of businesses and local communities. Based on this review, the article formulates key lessons for Ukraine: the necessity of regional recovery roadmaps modeled on territorial just transition plans; the integration of Smart Specialisation into regional strategies; the combination of grants and loans to scale investment; the creation of regional observatories for monitoring employment and skills; and the balancing of ecological and social objectives to maintain public trust. The conclusion highlights that for Ukraine, green transition should not be reduced to environmental policy alone but should be understood as a comprehensive socio-economic recovery project, reinforcing resilience and facilitating integration into the European Union.
