EN: The article's hypothesis is that contemporary geopolitical dynamics in the Arctic region are shaped more by the grow-ing control over economic routes, energy resources, and infrastructure projects, which form a new model of geoeconomic competition. The purpose of this article is to conduct a comprehensive analysis of the key trends in the geopolitical transformation of the Arctic, assess the role of new actors and institutional mechanisms, and identify potential points of conflict between different models of the region’s economic development. In the course of the research, the following tasks were accomplished: the main megatrends of international economic development influencing the Arctic were character-ized; a subregional analysis of maritime infrastructure and resource extraction potential was carried out; the factors of geoeconomic competition were systematized; the role of traditional and new actors in shaping the regional architecture was defined; and institutional constraints and economic security risks were analyzed. This made it possible to identify the structural asymmetry of interests, the uneven economic potential of subregions, and the growing importance of eco-nomic instruments in the strategic behavior of states.
The study emphasizes that climate warming creates new opportunities for shipping and resource extraction, yet does not eliminate the constraints of the polar environment and generates high uncertainty for investors. Institutional and geopolitical factors create an environment characterized by a combination of cooperation and conflict, where the 15- to 30-year duration of major infrastructure projects intersects with the challenges of the energy transition.
The main results of the study highlight that the Arctic is divided into two key zones: the Arctic Ocean, with its five coastal states, and the broader Arctic region. Three types of Arctic economic systems, which generate conflicts of interest among actors, are analyzed in detail: subsistence, mixed, and market economies. A key conclusion is that the economic opportunities offered by the market model can pose an existential threat to traditional communities. Particular attention is devoted to the specific characteristics of Arctic maritime infrastructure, which significantly lags behind traditional transport corridors in terms of port density, navigational windows, emergency response times, and capital expenditure.
It is emphasized that the Arctic is shifting from a classical model of military deterrence to one based on geoeconomic instruments, such as investment policy, energy strategies, sanctions regimes, and financial leverage. The coexistence of economic systems, asymmetry of interests, and the emergence of new actors shape a complex geoeconomic architecture that requires the reform of institutional governance mechanisms.
UK: Гіпотеза статті полягає в тому, що сучасна геополітична динаміка Арктичного регіону визначається не стільки територіальними суперечками, скільки посиленням контролю над економічними маршрутами, енергетичними ресурсами та інфраструктурними проєктами, що формує нову модель геоекономічної конкуренції. Мета статті полягає в комплексному аналізі ключових трендів геополітичної трансформації Арктики, оцінці ролі нових акторів і інституційних механізмів, а також виявленні потенційних точок конфлікту між різними моделями економічного освоєння регіону. У процесі дослідження вирішено такі завдання: охарактеризовано основні мегатренди міжнародного економічного розвитку, що впливають на Арктику; здійснено субрегіональний аналіз морської інфраструктури та потенціалу видобутку ресурсів; систематизовано фактори геоекономічної конкуренції; визначено роль традиційних і нових акторів у формуванні регіональної архітектури; проаналізовано інституційні обмеження та ризики економічної безпеки. Це дозволило встановити структурну асиметрію інтересів, нерівномірність економічного потенціалу субрегіонів та посилення ролі економічних інструментів у стратегічній поведінці держав.
Дослідження підкреслює, що потепління клімату створює нові можливості для судноплавства та видобутку ресурсів, проте не усуває обмежень полярного середовища та зумовлює високу невизначеність для інвесторів. Інституційні та геополітичні фактори формують середовище зі змішаними характеристиками співпраці та конфліктності, де тривалість інфраструктурних проєктів у 15-30 років накладається на виклики енергетич-ного переходу.
У межах основних результатів дослідження наголошено, що просторово функціональна структура Арктики поділяється на дві ключові зони: Арктичний океан з його п’ятьма прибережними державами та ширший арк-тичний регіон. Детально проаналізовано три типи арктичних економічних систем, що зумовлюють конфлікти інтересів між суб’єктами: натуральна економіка, змішана та ринкова. Важливим висновком є те, що еко-номічні можливості ринкової моделі можуть становити екзистенційну загрозу для традиційних спільнот. Значну увагу приділено особливостям морської інфраструктури Арктики, яка істотно поступається традицій-ним транспортним коридорам за щільністю портів, наявністю навігаційних вікон, швидкістю реагування аварійних служб та капітальними витратами.
Підкреслено, що Арктика переходить від класичної моделі силового стримування до моделі геоекономічних інструментів, таких як інвестиційна політика, енергетичні стратегії, санкційні режими та фінансові важелі. Співіснування економічних систем, асиметрія інтересів і наявність нових акторів формують складну геоеко-номічну архітектуру, що потребує реформування інституційних механізмів управління.
