UK: У статті запропоновано поведінкову модель стратегічної адаптації соціальної стійкості, яка поєднує підходи економіки добробуту з динамікою соціальних преференцій. На основі модифікованої системи рівнянь Лотки-Вольтерра змодельовано взаємодію трьох типів соціальних агентів: альтруїстів, егоїстів та умовних кооператорів. Останні виконують роль адаптивного прошарку, що реагує на соціальний дисбаланс і виконує функцію пом’якшення радикалізації системи. У моделі враховано динаміку виснаження кооператорів, механізми зовнішнього тиску, інституційну підтримку та ефекти повторних шоків. Результати чисельного моделювання показують, що в умовах нейтрального середовища соціальні норми демонструють циклічну динаміку. Водночас
зовнішні шоки спричиняють зсув у бік егоїстичних стратегій, а постійний тиск руйнує кооперативну рівновагу.
Інституційна підтримка (зокрема через освіту, моральні наративи та соціальну інфраструктуру) є вирішальною для збереження структурного балансу суспільства. Модель дозволяє виявити критичні пороги стабільності
суспільно-економічної системи, які демонструють нелінійну реакцію суспільства на зміну сили тиску та інституційної підтримки. Наукова новизна дослідження полягає у введенні до моделі третього типу агентів - кооператорів, а також у моделюванні механізмів радикалізації та зворотного переходу до нейтральності. Визначено
умови, за яких кооперативна поведінка може бути стійкою навіть за умов тиску й повторних криз. Практична
цінність роботи полягає у формалізації механізмів, що можуть бути використані для проектування адаптивних
соціально-економічних політик, спрямованих на збереження громадянської згуртованості й запобігання дезінтеграції суспільства.
EN: This article presents a behavioral model of strategic adaptation in social resilience, integrating welfare economics
with dynamic social preference theory. The model, grounded in an extended Lotka-Volterra framework, simulates
interactions between three types of social agents: altruists, egoists, and conditional cooperators. Cooperators function
as a neutral and adaptive layer, responding to systemic imbalance and mitigating the risks of polarization and social
disintegration. The model incorporates mechanisms of cooperator exhaustion, external social pressure, institutional
support, and multiple crisis shocks.
Simulation results demonstrate that social norms exhibit cyclical, quasi-periodic dynamics in neutral environments,
whereas external shocks shift preferences toward egoism. Sustained social pressure, modelled as ideological,
informational, or systemic bias, erodes cooperative behavior and reduces social stability. However, institutional recovery
mechanisms, particularly those rooted in education, civic culture, and public communication, significantly increase
resilience. A heat map of long-term cooperator prevalence reveals nonlinear thresholds, indicating that marginal
increases in institutional capacity can compensate for destabilizing pressures and restore cooperative equilibrium.
Additionally, the model offers a quantitative tool for assessing how policy interventions influence long-term social
dynamics. It links dynamic modelling with key governance challenges such as crisis management and the preservation of
social cohesion. The system’s nonlinear behavior also provides early-warning signals of potential tipping points.
The study’s scientific contribution lies in formally including cooperators as a dynamic intermediary between altruism
and egoism and explicitly modelling radicalization and institutional recovery paths. The model identifies the critical role
of institutions in maintaining social cohesion and resisting the drift toward individualistic fragmentation. The approach
enables quantifying the adaptive potential of welfare systems and provides a framework for assessing the long-term
sustainability of social preferences under stress. The findings apply to the design of behavioral policy tools and resiliencebased governance models in welfare-oriented societies.
