UK: У статті здійснено комплексний аналіз світового досвіду формування зелених урбоекосистем у контексті
глобального Зеленого курсу. Показано, що природоорієнтовані рішення (NbS) дедалі частіше інтегруються в
систему міської політики та планування, однак їх практична реалізація суттєво відрізняється залежно від регіону. Європейський Союз завдяки Зеленому курсу та Biodiversity Strategy 2030 сформував цілісну модель інституціоналізації NbS, що базується на обов’язкових Urban Greening Plans, стандартизованих метриках і фінансовій підтримці з боку інноваційних фондів та фондів політики згуртованості. Китайський підхід, репрезентований програмою «Sponge City», вирізняється масштабністю та інженерною амбітністю, але водночас обмеженим урахуванням соціальних наслідків і нестійкими моделями фінансування. Латинська Америка демонструє
приклади активної участі громад у створенні зелених коридорів і парків, що підвищує інклюзивність, проте нестача єдиних методик оцінки ефективності та дефіцит ресурсів обмежують можливості для масштабування.
Для країн Глобального Півдня NbS здебільшого виконують адаптивну функцію в умовах кліматичних ризиків і
неформальної забудови, забезпечуючи базові сервіси та підвищуючи стійкість, однак залишаються залежними
від міжнародних донорів.
Здійснений крос-аналітичний синтез дозволив виявити спільні закономірності: інституціоналізація NbS забезпечує системність політик, проте в усіх регіонах зберігається фінансовий розрив, проблеми соціальної інклюзії та небезпека «зеленої джентрифікації». Універсальними практиками, що заслуговують на поширення, є
Urban Greening Plans, стандартизовані індикатори (NDVI, tree canopy cover, heat island index) і фінансові інструменти на зразок зелених облігацій. До інновацій, що можуть стати глобальним стандартом, належать
китайська модель Sponge City як водний модуль, «мікроліси» Латинської Америки як економічно доступні рішення та європейські Urban Greening Plans як стандарти управління. Глобальний Зелений курс може виконувати
роль інтеграційної рамки, що об’єднує різні регіональні підходи в цілісну політику сталого розвитку міст.
EN: The article provides a comprehensive analysis of the global experience in shaping green urban ecosystems within the
framework of the Global Green Deal. It demonstrates that nature-based solutions (NbS) are increasingly integrated into
urban policy and planning, yet their practical implementation differs substantially across regions. The European Union,
through the Green Deal and the Biodiversity Strategy 2030, has established a coherent model of NbS institutionalization
based on mandatory Urban Greening Plans, standardized indicators, and financial support from cohesion and innovation
funds. The Chinese approach, represented by the Sponge City program, is characterized by large-scale technical ambition
but limited consideration of social implications and long-term financial stability. Latin America provides examples of
strong community involvement in creating green corridors and parks, which enhances inclusiveness, but the lack of
standardized evaluation methods and financial resources constrains scalability. In the Global South, NbS primarily serve
an adaptive function under climate risks and informal settlements, delivering basic services and strengthening resilience but remain dependent on international donors.
The cross-analytical synthesis highlights common patterns: institutionalization of NbS ensures systemic urban
policies, yet financial gaps, social inclusion challenges, and risks of green gentrification persist across regions. Universal
practices worth dissemination include Urban Greening Plans, standardized indicators (NDVI, tree canopy cover, heat
island index), and financial tools such as green bonds. Innovations that can be scaled globally include China’s Sponge
City as a water management module, Latin American micro-forests as a low-cost solution, and the European Union’s
Urban Greening Plans as a governance standard. Thus, the Global Green Deal can serve as an integrative framework
that unites diverse regional approaches into a coherent urban sustainability policy.
