UK: Статтю присвячено проблемі пошуку шляхів для повноцінного обґрунтування бюджетної підтримки сучасних українських репертуарних театрів, як одного із стратегічних напрямів їхнього подальшого виживання та розвитку. В роботі доведено, що такий театр є публічною соціально-культурною установою, що покликана виховувати, розвивати, спілкуватися і рухатися до нового рівня пропаганди та усвідомлення національної самоідентичності людей, які з нею стикаються. Але театр також виступає як суб'єкт господарювання, створюючи робочі місця, сплачуючи податки, підтримуючи ресторан-готель-туристичний та інші види бізнесу, які надають різні супутні послуги, діючи як інфраструктуро
утворюючий компонент. Репертуарний театр як інститут є невід'ємною частиною більш розвиненої інституції - держави. Остання повинна надавати фінансову підтримку репертуарним театрам, які на законодавчому рівні розглядаються як некомерційні організації. Досвід показує, що підтримка здійснюється по остаточному принципу. Театр забезпечується в останню чергу з коштів, які в
державі залишаються, оскільки театри класифікуються як збиткові установи. Така політика є помилковою, оскільки автор цієї публікації довів, що фактично театр виконує дуже важливу функцію рекреаційного простору. Театр відновлює
продуктивний ресурс держави (регіону) - людського капіталу як особистості, так і суспільства. Ця публікація вперше представляє підходи до прямої оцінки можливих втрат у валовому внутрішньому продукті, понесеному державою (регіоном), коли він нехтує фінансовою підтримкою його репертуарних театрів. В роботі доведено, що: репертуарний театр не є планово-збитковим суб’єктом господарювання; вкрай необхідним завданням є розробка методики вимірювання внеску театру в економіку держави або регіону; театр має всі підстави, щоб претендувати на певну частину із заробленого ним для держави або регіону; театр має всі підстави розраховувати на більш сприятливу бюджетну політику держави або регіональної влади, яка б стимулювала його до більш ефективної праці.
EN: The paper is devoted to the problem of finding ways to fully justify the budget support of the contemporary Ukrainian repertory theaters as one of the strategic directions for their further survival and development. The work has proved that the theater of this kind is a public socio-cultural institution, serving to educate, develop, communicate and go for a new level of propaganda and awareness of the national self-identity of the people, engaged in it. However, the theater also acts as a business entity, creating jobs, paying taxes, supporting restaurant-hotel-tourist and other kinds of businesses that provide various related services, acting as an infrastructure-creating component. The repertory theater as an institution is an integral part of a more extended institution – the state. The latter should provide financial support to repertory theaters which are legislatively regarded to be non-profit organizations. Experience shows that the support is usually rendered with whatever funds remain. The theater is financed in the last turn with the remainder of the state funds, because theaters are referred to the group of loss-making institutions. Such a policy is vicious, since the author of this publication has proved that in fact the theater performs a very important function of a recreation space. The theater restores the productive resource of the state (region) – the human capital of both a person and society. The present publication for the first time proposes approaches to a direct estimation of possible losses in the gross domestic product incurred by the state (region) when it neglects the financial support of its repertory theaters. The work proves that: the repertory theater is not a planned unprofitable business entity; the most urgent task is to develop a technique for measuring the contribution of the theater to the state or regional economy; the theater has every reason to claim a certain portion of the income earned by it for the state or a region; the theater has every reason to rely on a more favorable fiscal policy of the state or regional authorities, which would encourage it to work more efficiently.
