Соціальні вектори цифрової трансформації: загрози виникнення нових дискримінаційних проявів цифрової бідності та роль сталих фінансів у їхній протидії

Abstract

UK: Стаття базується на дослідницькій гіпотезі, що аналіз соціальних наслідків процесів оцифрування та цифровізації як складових цифрових трансформацій, що генерують нові загрози економічній нерівності, передбачатиме уважне вивчення причинно-наслідкових зав’язків, що поставатимуть в конкретних історичних обставинах та інституційних умовах, і віддзеркалюватимуть комплекс поєднаних у моменті взаємозалежних подій глобального, регіонального і національного значення. Мета дослідження полягає в узагальненні уявлень про вплив процесів цифровізації на перебіг цифрових трансформацій із особливим акцентом на ролі цифрових технологій в генеруванні нового типу нерівності — цифрової бідності. Складовою процесів оцифрування, а відтак і цифровізації, є процес датафікації, під якою ми розуміємо діяльність, поведінку чи процес, в результаті якої формуються нові фактори виробництва — значущі дані як центральний аспект цифровізації. У сучасних дослідженнях процесів цифровізації, технології постають такими ж багатогранними акторами, як і соціально-технічні паттерни, у які вони вбудовані і під впливом яких вони формуються та змінюються. Цифрові зміни як проміжний етап цифрових трансформацій чинять еволюційний, а часом й насильницько революційний (у разі інноваційного прориву як прояву шумпетеріанської творчої деструкції) тиск на всіх рівнях соціальної взаємодії: на рівні суспільства у цілому; на рівні оцифрованого суспільства з його цифровими новостовреними віртуальними просторами; на рівні організацій та інститутів. Питання тривалості процесів цифрової трансформації так само є контроверсійним, хоча наявний емпіричний досвід дозволяє встановити, що цифровізація — це процес, який триває десятиліттями, що означає, що сама по собі вона може бути частиною інших трансформаційних процесів, як то такі «мегапроцеси», як глобалізація, стандартизація, раціоналізація. Аналіз проявів глобальної проблеми бідності в умовах цифрових трансформацій ставить під сумнів місце «соціального» в суспільстві, адже змушує визнати, що уряди держав, незалежно від рівня їхнього розвитку, не здатні забезпечити відповідною цифровою інфраструктурою всіх громадян для забезпечення соціальних послуг. Концептуальні розбіжності між інвесторами, що позиціонуються як раціональні, і передбачуваними бенефіціарами, що позиціонуються як ті, хто сподівається на інтерес із боку інвесторів, легітимізують процес накопичення капіталу для внеску у вирішення проблеми цифрової бідності.

EN: The article is based on the research hypothesis that the analysis of the social consequences of digitization and digitalization processes as components of digital transformations that generate new threats to economic inequality will involve a careful study of cause-and-effect relationships that will arise in specific historical circumstances and institutional conditions, and will reflect a complex of combined at the moment of interdependent events of global, regional and national importance. The purpose of the study is to generalize ideas about the impact of digitization processes on the course of digital transformations with a special emphasis on the role of digital technologies in generating a new type of inequality — digital poverty. A component of the processes of digitization, and therefore digitalization, is the process of datafication, by which we understand the activity, behavior or process, as a result of which new factors of production are formed - meaningful data as a central aspect of digitalization. In modern studies of digitization processes, technologies appear as multifaceted actors as the socio-technical patterns in which they are embedded and under the influence of which they are formed and changed. Digital changes as an intermediate stage of digital transformations exert evolutionary, and sometimes violently revolutionary (in the case of an innovative breakthrough as a manifestation of Schumpeterian creative destruction) pressure on all levels of social interaction: at the level of society as a whole; at the level of digitized society with its digital newly created virtual spaces; at the level of organizations and institutes. The question of the duration of digital transformation processes is also controversial, although the available empirical experience allows us to establish that digitalization is a process that lasts for decades, which means that it can itself be part of other transformation processes, such as such "mega-processes" as globalization, standardization, rationalization. Digitization is not always immanent in novelty and innovation, because digitization processes can arise from existing processes, or even block potential novelty in business processes, which can lead to a decrease in profitability or even the destruction of business models themselves. In this case, digitalization can be characterized by a so-called built-in stabilizer, which, in fact, blocks digital changes. This means that both new and institutionalized technologists will form new socio-technical mechanisms of interaction between various stakeholders. The analysis of the manifestations of the global problem of poverty in the conditions of digital transformations calls into question the place of "social" in society, because it forces us to admit that the governments of states, regardless of their level of development, are not able to provide the appropriate digital infrastructure for all citizens to provide social services. Conceptual differences between investors, positioned as rational, and intended beneficiaries, positioned as those hoping for interest from investors, legitimize the process of capital accumulation to contribute to the solution of digital poverty.