Інгібітори солевідкладення для систем водопостачання

Abstract

UK: Вступ. Організація на промислових підприємствах систем оборотного та замкнутого водопостачання є необхідною частиною сучасного виробничого процесу як з економічних, так і екологічних міркувань. Експлуатація оборотних систем підприємств показує, що ефективність роботи знижується, по-перше, через корозію, яка призводить до передчасного виходу обладнання з ладу, по-друге, через біообростання і солевідкладення, що призводять до значної перевитрати енергетичних і водних ресурсів. Реагентна обробка води для запобігання солевідкладенню, біообрастанню та корозії є найбільш ефективною та доступною, оскільки не вимагає значних капітальних вкладень, а вузли приготування та дозування реагентів досить прості та надійні в експлуатації. Підвищення екологічних вимог щодо вмісту інгібіторів у стічних водах, які скидаються, вимагає створення композицій, що володіють найбільшою ефективністю при мінімальних концентраціях. Таким чином, актуальним є створення багатофункціональних інгібіторів на основі більш ефективних ОФ, а також композицій, що не містять важких металів, зокрема, з використанням полімерів, що мають низьку токсичність, що дає можливість використовувати їх навіть при посиленні вимог до якості стічних вод. Реагенти для запобігання корозії, солевідкладенню та біообростанню, що випускаються, не завжди відповідають вимогам якості, недостатньо ефективні, дорогі і не універсальні. Одним з найбільш поширених та ефективних способів захисту поверхні металів в теплоенергетиці є використання інгібіторів на основі комплексонів і комплексонатів [1; 2]. Альтернативою подібним сполукам можуть стати катіонні поліелектроліти, наприклад, на основі полігексаметиленгуанідину, які крім здатності до інгібування процесів корозії металів і солевідкладення володіють біоцидними властивостями. Ефективність полігуанідинів можна істотно підвищити як за рахунок прищеплення різних функціональних груп, так і при формуванні поліелектролітних комплексів на їх основі.